Мало кому відомо, що у нас, в Україні, є справжнісінький вулкан,
що він активізувався цієї зими і що таким він став не від "доброго життя".

– Десь у Карпатах, – відповів мені один із доцентів Київського Націо-нального університету імені Т.Г.Шевченка, – слід той вулкан шукати.

«Десь у Карпатах» – поняття дуже масштабне. Тому я роздобув детальну топографічну карту Івано-Франківської області. Маючи гіркий досвід користування старими радянськими мапами (якщо моя відпустка не надто завантажена, обов’язково топчу стежки на турмаршрутах) – наразився, на що сподівався: позначки «вулкан» не було. Того, що треба, ніколи на них не знайдеш! Вочевидь, колись воно потрібно було – нівечити Вітчизну «задля державної безпеки».

Але зараз не про те. Доцент той, не називаю його ім’я, як і всі ми, нічогісінько не чув про єдиний в Україні вулкан, що активізувався. Потрібну інформацію я знайшов у старенькій, студентами обгризеній книжечці «Природа Івано-Франківської області», виданій у середині минулого століття у Львові. Називається та місцина Старунею.

«Облазив» я лупою всі гори, горби та пагірки Прикарпаття і, нарешті, надибав село Старуня на річці Старуня під горою Старуня. Але про вулкан, наче про військовий об’єкт, на мапі – жодного натяку. Втішало одне: Старуня – на Івано-Франківщині (тоді – Станіславщині) є, і зовсім недалечко від обласного центру – всього за двадцять кілометрів, на узліссі славнозвісного Чорного Лісу.

Поїздом з Києва, номер якого – 43-й, прибув я до Івано-Франківська рано-вранці посеред зими. Щастя, що автобусний вокзал там зовсім близько від залізничного, тому швидко довідався, де ота Старуня і як туди їхати. Виявилось – вона зовсім не на прямому шляху лежить – розкинулася на берегах гірської звивистої річки, у глухомані, в передгір’ї, майже у тому Чорному Лісі. І дістатися можна одним-єдиним видом транспорту – вщерть переповненим автобусом Івано-Франківськ – Надвірна, через Богородчани.

Отож, мороз тріщить, а гуцули у двері пнуться. Я за ними. Запитую в дорозі, де тут вулкан Старуня, а вони витріщилися на мене і зовсім не розуміють, про що це я. Як це, не розуміють?!. Живуть на вулкані і в ус не дують?!

Однак я й без них дістався туди – походив-подивився, пофотографував. Навколо нікогісінько не розмовлятиму ж я з вулканом – раптом розсердиться...

Тамтешні доценти обізнаніші за столичних

Одне діло побачити, інше – почути. Почав я шукати вже в Івано-Франківську, хто б мені про те диво природи розповів. Якщо воно ось тут, у них під боком, хтось же ним має зацікавитись. Є в тому місті Державний університет нафти і газу. До речі, єдиний ВНЗ у цій галузі на всю Україну. А в колишньому Союзі таких взагалі тільки два було. Там мені вже точно допоможуть.

Але ближче до вокзалу натрапив на іншу привабливу вивіску «Науково-дослідний інститут гірського лісівництва». Керівник відділу інформації у ньому пані Марія Гайдукевич зустріла мене дуже приязно і поділилася усією, яку сама зібрала, опублікованою усячиною про вулкан біля села Старуня. Та найважливіше, вона порекомендувала, до кого звернутися на геологічному факультеті у ВНЗ, до якого я прямував, – до пана Ореста Стельмаха, завідувача кафедри теоретичних основ геології, доцента, кандидата геолого-мінералогічних наук. Я й звернувся.

– Мушу вас дещо розчарувати і розхолодити, – сказав він. – Жодної небезпеки для України, для Івано-Франківська, навіть для села Старуня цей вулкан не становить. Ми про нього давно забули, незважаючи на його активізацію, бо він грязевий.

– Хіба це причина, аби його ігнорувати?

– Зрозумійте, він не є тим традиційним, задимленим, залавленим, лютим вулканом, як Етна, приміром, чи Везувій, чи Кракатау. Він малесенький і бруднесенький – хлюпає багнюкою не вище, ніж на дециметр угору, і смердить хіба що в межах квадраткілометра. Правда, винесена на поверхню «лава», яка не замерзає, бо гаряча і підігрівається систематично свіжими порціями, затопила кілька гектарів поля, зробивши їх надовго непридатними для рільництва. Ми не раз і не два їздили до вулкана. Більше того, щороку влітку наші студенти відбувають там практику. І, повірте, вони там не один пуд бруду з’їли.

– Тож Помпеєю Старуня не стане?

– Звичайно, ні. Можете заспокоїти своїх читачів. Явище це казна-коли вивчене, і несподіванок ми не чекаємо.

Чому ж він раптом розбушувався?

– Першою досліджувала вулкан Старуня відома в Європі професор пані Надія Білоус. На жаль, зараз вона мешкає у Новосибірську і цією проблемою не займається. Але саме її досліди лягли в основу фундаментальної праці нашого університету про цей грязевий вулкан.

Перш за все – звідки він узявся? Утворився, або почав формуватися, – так, мабуть, буде правильніше, – 150 років тому. Саме тоді на ділянці гори Старуня поляки відкрили дуже високий нафтовий горизонт. Цебто, ропа залягала на глибині від двадцяти метрів. На радощах онуки Леха набурили на тій горі стільки свердловин і так близько діра од діри, що вона тепер нагадує друшляк. Навіть з криниць паливо черпали.

Хоча нафта залягала й високо, та виявилось її дуже мало. Невдовзі поляки викачали все до останку і закупорили найактивніші свердловини. Але не всі і не як треба. І в цьому вся «закупорка». Свердловини густою сіткою, на відстані 20-30 метрів одна від одної, накрили гірську плиту і порушили геологічне середовище. Рекультивації залишених свердловин не проводили і через це та гора перетворилась на першу «зону екологічного лиха» в історії України.

Згодом тут знайшли озокерит – лікувальний мінерал, його іще називають гірським воском. Використовують його медики для лікування післяпереломних частин тіла, вивихів рук та ніг тощо. Отже, до свердловин додалися шахти, яких тут, як кроти нарили, – не злічиш. Тепер усі вони затоплені водою і місцеві селяни лякають туристів тим, що в їхніх озерах немає дна. Мовляв, пірнеш біля Іванової хати, випірнеш за Петровою. Колись у них німці топили полонених оунівців. А ще раніше в тих шахтах знаходили залишки мамонтів, довгошерстих носорогів. Навіть той мамонт, зібраний подетально, що стоїть у Краківському Природничому музеї, – звідси, з-під нашої Старуні. Колись, у прадавні часи, на місці вулкана було доісторичне болото, в якому топилися тварини, що приходили на водопій. По цих знахідках ми «реставруємо» історію нашого краю. А те болото й послужило основою залягання нафтового горизонту.

– І все-таки, чому ж вулкан активізувався?

– Карпати вважаються активно молодими, а техногенна основа фор-мування гори Старуня – дірявий резервуар. Після втрати горою промислової цінності, порожнечі під землею заповнились водою, в якій розчинились і залишки гірського воску – озокериту, і ропи, і мінералів усіх місцевих видів, і просто ґрунту. Утворилась в’язка маса, яку підігрівають виходи газу – звичайного метану, як у наших квартирах. А, як я вже сказав, Карпати – активно молоді гори, рухомі (звичайна швидкість росту гір – у середньому 10 см на рік), то ця маса почала розширюватися у своїй порожнині. Вона знайшла найпростіший вихід – через занедбані свердловини. Ось вам і вулкан, панове!

Як там загримить – то у нас чути

Ще пані професор Надія Білоус, ген-ген у які роки, висунула пропозицію заснувати біля вулкана сейсмологічну станцію. Проте ніхто її не підтримав, бо Передкарпаття є несейсмоактивною зоною. Але мікро-блокова тектоніка гір, частини яких перебувають у постійному русі, дає змогу фіксувати коливання земної кори, навіть якщо епіцентр землетрусу десь за океаном, скажімо, в Японії чи в Еквадорі, не те, що у Туреччині чи Румунії. Тому пан Орест Стельмах пов’язує цьогорічну активність на горі Старуня з імовірними землетрусами навесні – влітку цього року у Південній Європі, либонь, і в Південних Карпатах. У нас, мабуть, буде якихось 4 – 5 балів, а там, можливо, до 7-ми і більше.

– Чому ж, пане Оресте, у наш час ніхто не візьметься за організацію сейсмостанції на Прикарпатті?

– Причина проста – кошти. Але, крім коштів, – чи не такою вже й актуальною є її потреба?

– Тобто, якщо це потрібно румунам – нехай вони і турбуються?

– Певною мірою так, але це трохи грубо звучить. Тут, швидше, спрацьовує наше традиційне правило – поки грім не вдарить… – А він може вдарити?

– Знаєте, коли багнюка на Старуні підстрибне не на дециметр, а принаймні на півметра, тоді Помпея справді буде й на Івано-Франківщині. Але, повторюся, ми, слава Господу, мешкаємо не у сейсмоактивному реґіоні планети, тому нам боятися немає чого.

– Поки що?

– Поки що.

І справді, слава Богу, що доводиться нам слухати відгомін чужих «громів», а не лякатися своїх.

Джерело/автор: Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, «Вечірній Київ»,

Юрій Яців і Вероніка Карпенко: "Фотоблог подорожей"

І ще, приведу перелік рекордів Українських Карпат,

1. Найвище розташований населений пункт - село Випчина Чернівецької області розташований на висоті 1100 м над р.м.

2. Найбільш високогірне місто - Рахів. Середня його висота становить 820 м над р.м. Цьому місту належить ще один рекорд - найбільший перепад висоти між вулицями - 600 м: від найнижчої (400 м) до найвищої 1000 м.

3. Найвисокогірніше місце праці та наукова споруда - біостаціонар Львівського відділення інституту ботаніки НАН України, який розташований на полонині Пожижевській (1429 м над р.м.). Включає метеостанцію та сніголавинну станцію. Збудований в 1899 р.

4. Найглибше розташована лікарня - в селі Солотвин Закарпатської області понад 200 років видобувають сіль вищої категорії. В 1968 р. співробітники Ужгородської філії Одеського НДІ курортології вирішили використовувати мікроклімат солотвинських копалень для лікування хворих бронхіальною астмою. Тут було відкрито алергологічну лікарню на 250 ліжок. Підземні палати, насичені високодисперсним аерозолем кухонної солі, розташовані на глибині 206 і 282 м від поверхні землі у товщі соляного пласта. Тривалість одного сеансу, на який хворі опускаються за допомогою ліфта, становить приблизно дві години протягом 30 днів. Створити на поверхні землі такі умови, як у цій лікарні, неможливо: тут завжди стала температура (+23 град С) і вологість повітря (до 40%), висока насиченість атмосфери кухонною сіллю (10 мг на 1 см3), абсолютна тиша, повністю безалергічне середовище, а кількість мікроорганізмів в повітрі в 5 разів менше, ніж у найстерильнішій операційній.

5. Найвище розташований санаторій - в смт. Ворохта Івано-Франківської області на висоті 850 м над р.м. розташовані два санаторії туберкульозного профілю "Гірське повітря" і "Ворохта".

6. Першою геологічною картою в Україні була геологічна карта Карпат, складена С. Сташицем в 1809 р.

7. Першим українцем, що піднявся на Еверест (Джомолуґму) був Сергій Бершов з Харкова. Це сталося у 1982 р. Він також відзначився тим, що в парі з Михайлом Туркевичем здійснив й перше нічне сходження на цю вершину.

8. Найзначніша палеонтологічна знахідка на території Карпатії - це, ймовірно, місцезнаходження викопної фауни в селищі Старуня (тепер в Богородчанському р-ні Івано-Франківської обл.), яке стало відоме на весь світ. В 1907 р. тут цілком випадково були знайдені рештки тварин кінця льодовикової доби. Біля потоку Лукавець Великий в озокеритній шахті на глибині 12,5 м було знайдено мамонта, а трохи глибше - волохатого носорога, гігантського оленя, різних викопних птахів та земноводних. Очевидно, сіль, озокерит, розчин нафти та безкисневі умови багна сприяли консервації старунських тварин. Радіобіологічним способом було встановлено, що носоріг пролежав тут 23 255 ± 775 років. Щодо того, як тварини тут опинилися, то цілком імовірно, що пізньопалеотична людина в околицях Старуні полювала на них, заганяла в болото і там вони гинули. Результати всебічного вивчення старунських знахідок, здійснені в 1907 та 1929 рр. Е. Незабитовським-Любичем, М. Ломницьким та іншими дослідниками, друкувалися в кількох монографіях та в спеціальному часописі, що мав назву "Старуня".

9. Найвище розташована конструкція - в 1996 р. було встановлено 5-метрову стелу на г. Говерла, на якій розміщено державні символи - жовтоблакитний прапор і тризуб.

10. Найвисокогірніша споруда - на вершині Піп Іван височить кам'яна коробка, що була метеоролого-астрономічною обсерваторією. Урочисте відкриття відбулося влітку 1938 р. Головним астрономічним інструментом був астрограф з діаметром об'єктива 33 см. Під час ІІ світової війни цей будинок, відомий як "Білий слон", занепав і чекає на воскресіння.

11. Найвище розташований готель - готель "Беркут", розташований на Яблуницькому перевалі на висоті 931 м над р.м. і збудований в 1968 р.

12. Найдовший тунель - залізничний на відрізку Скотарське - Бескид довжиною 1747 м, споруджений в 1887 р.

13. Найдовший віадук - залізничний міст на відтинку Воловець - Бескид, споруджений в середині 1880-х рр., має висоту 33 м і довжиною 270 м.

14. Найбільший кам'яний залізничний міст - міст у смт. Ворохта, збудований в 1895 р. При загальній довжині 130 м проліт становить 65 м. Це один з найбільших кам'яних мостів у світі.

15. Найвище розташована спортивна споруда - неподалік с. Ясиня на висоті 1450 м розташовано спортивно-тренувальну базу Драгобрат. Це унікальна карпатська полонина, багатство якої - достаток снігу. Майже завжди тренувальний сезон тут починається в грудні, а закінчується в квітні. А ось в 1993 р. лижна підготовка продовжувалася рекордний термін - до 15 липня (!)

16. Найбільша з високогірних спортивних споруд - комфортабельна спортивно-тренувальна база "Тисовець", що знаходиться неподалік м. Сколе на Львівщині і розташована на висоті 1000 м й розрахована на 450 чол.

17. Найвисокогірніший вокзал - станція "Бескид", що збудована на висоті 790 м над р.м.

18. Найбільший духовий музичний інструмент - трембіта, яка становить собою конічну дерев'яну трубу без бокових отворів, сягає 4 м в довжині. Поширена здебільшого на Гуцульщині, Буковині, а на Бойківщині й досі використовується для подачі сигналів про важливу подію в селі. Діапазон трембіти - до 2,5 октав, чутність звуку - понад 10 км.

19. Музей лісу діє в закарпатському селі Усть-Чорна. Зібрані експонати розказують про важку, небезпечну і разом з тим найбільш масову в цьому краї гір та лісів професію. Тут, зокрема, зібрано цікаву колекцію транспортних засобів всіх часів для лісових робіт - від підвод до трактора ТДТ-40 та естакади для навантаження лісу. Серед експонатів - розсадники молодих ялин, явора, бука, цікаві своїми формами розколи дерев, знайдених після громовиць і буреломів.

20. Найбільше плоскогір'я розташоване в Чивчинських горах на висоті 1750 м над р.м. у вигляді плоскої вершини гори Палениця.

21. Найвисокогірніше озеро - Бребенескул, що розташоване на схилі г. Гутин-Томнатик на висоті 1801 м, завдовжки 134 і завширшки 44 м, площа - 4000 м2, максимальна глибина - 2,8 м.

22. Найбільше гірське озеро - Синевир в Межигірському р-ні Закарпатської області (басейн Тереблі). Площа 7 га, глибина - до 24 м. В народі називають "синім оком", "карпатською Ріцею". Сильний землетрус, а можливо багатовікові вивітрювання викликали обвал скель, які і загатили долину гірського потоку й утворили озеро на висоті 989 м над р.м.

23. Найвище гірське болото розташоване в сідловині між полонинами Брескул і Пожижевська на висоті 1800 м. Це субальпійське улоговинне болото у льодовикових карах виникло внаслідок заболочування озер. До таких боліт також належать болота в урочищі Озерному (1750 м) і під г. Бребенескул (1700 м).

24. "Висяче болото". Найбільш незвичайним серед боліт вважаються висячі, або схилові, які "туляться" на гірських схилах. Найбільше серед них - Глистове, розташоване на південному схилі однойменної полонини у Гринявських горах на висоті 1450 м. Воно відрізняється досить багатою флорою - тут, наприклад, зустрічаються 17 видів осик. Це болото - пам'ятка природи державного значення з 1975 р.

25. Печера прозорих стін. Поблизу с. Мала Уголька Тячівського р-ну на Закарпатті недалеко від височини Погар розташована карстова печера, закладена у юрських мармуризованих вапняках і створена двома перпендикулярними камерами завдовжки 5 і 20 м. Стіни їх вкриті молочно-білим прозорим кальцитом із зеленуватими натьоками, які нагадують за формою чудові казкові кам'яні квіти. Має наукове та естетичне значення.

26. "Перлинова печера". У 2,5 км від Малої Угольки на водорозділі річок Малої та Великої Угольок знаходиться карстова печера, закладена у юрських мармуризованих вапняках і є прикладом дії тріщинуватих вод на слаборозчинні карбонатні породи. Крім сталактитів на стінах утворилися численні кальцитові кульки, які блиском і красою нагадують перлини, звідки й назва.

27. "Зачарована долина". У верхів'ях струмка Смерекового в Іршавському р-ні Закарпаття розкинулось напрочуд мальовниче міжгір'я - Зачарована долина, або Смереків Камінь. Численним скелям заввишки 20 м, що складені світло-сірими кальцитами і залягають серед гідротермально змінених вулканічних туфів, вивітрювання надало дивовижного вигляду. Цей державний заказник площею 150 га приваблює багатьох туристів.

28. "Долина нарцисів", що біля м. Хуст на Закарпатті, є єдиним місцем в Україні, де в природних умовах ростуть білосніжні нарциси вузьколисті. На вигляд вони дуже нагадують садові, але квітки більші й досягають іноді 10 см у діаметрі. Живописна долина площею 80 га вкрита суцільним килимом квітів і оперезана пологими гірськими схилами, є пам'яткою природи.

битих пластів ямненського пісковика, мальовничо насунутих один на одного і сягає 30 м. В ній створилася рідка форма вивітрювання - брама близько 2 м заввишки, яка й дала назву цій групі скель.

30. "Кам'яна брама". Поблизу с. Мала Уголька Тячівського р-ну на Закарпатті, в долині Малої Угольки, є незвичайна скеля, яка становить собою своєрідний карстовий міст у мармуризованих вапняках юрського періоду, де карстові процеси проклали прохід завширшки 10 і заввишки 3 м. Ця геологічна пам'ятка має не тільки пізнавальне, але наукове значення як оригінальна форма карсту.

31. "Скелі закоханих". На околиці с. Костилівка Рахівського р-ну Закарпаття на протилежних берегах Тиси височіють дві обривчасті скелі заввишки до 20 м з хрестами на височинах. Легенда оповідає, що хрести на скелях встановлені в пам'ять про трагічну загибель молодят Івана і Марічку, батьки яких заважали сватанню закоханих. У відчаї Марічка кинулася зі скелі й загинула. Приголомшений лихом Іван пішов слідом, кинувшись зі скелі протилежного берега Тиси.

32. Скелі з "ієрогліфами" можна побачити поблизу с. Середнього Водяного Рахівського р-ну на Закарпатті. На східному схилі гори Бужора виходять відкладення міоценового віку, представлені шарами пісковиків, аргілітів та алевролітів. На поверхні пісковиків збереглися численні хвилеприбійні знаки, що свідчать про хвилювання стародавнього моря, а на вигляд нагадують ієрогліфи.

33. Найбільш вітряне місце в Карпатах (де здійснюється наукова діяльність - прим. упорядника) - полонина Пожижевська. Вітер зі швидкістю понад 15 м/с (54 км/год) дує тут в середньому 120 разів щорічно.

34. Полонина Пожижевська є також і найвологішим місцем України - 1593 мм рт. ст. річних опадів.

35. Найбільш сніжний населений пункт - с. Руська Мокра на Закарпатті - стійкий сніговий покрив лежить тут в середньому 110 днів на рік. Це зумовлено специфікою розташуванням села серед гірських хребтів, які суттєво затіняють територію села від прямих сонячних променів.

36. Найбільшу кількість сонячної радіації в Українських Карпатах отримує с. Міжгір'я - 2145 МДж/м2, в той час як півострів Крим - 5165.

37. Село Старуня знову дивує своїми природніми несподіванками. Цього разу вона посідає почесне місце найбільш сейсмоактивної місцевості. Поблизу цього села на місці старого озокеритового промислу є невелика ділянка площею близько 1,5 км2, назва якої - Чудо-Старуня - нагадує про дивовижне поєднання різноманітних стратиграфічних, мінерально-петрографічних, гідрологічних та неотектонічних особливостей. Висока сейсмочутливість проявляється у появі тріщин, провалів, рості порогів й невеликих водопадів, грязевому вулканізмі (див. далі), активній динаміці газовиділення, а також у нерівномірному піднесенні - близько 1 м за сім років (!). Чудо-Старуня реагує на землетруси, що відбуваються в радіусі 3-6 тис. км в Румунії, Італії, Німеччині, Іраці, на Кавказі і навіть у середній Азії. Цей постійно діючий підземний "барометр" - унікальне місце для вивчення особливостей динаміки землі, закономірностей формування корисних копалин, прогнозування землетрусів.

38. Поруч Чудо-Старуні є також і найбільший постійно діючий вулкан. На західному березі р. Луковиця, що поблизу цього села, геологічні породи утворюють складний тектонічний перегин, на вершині якого розташований вулкан з висотою конуса коло 3 м й довжиною глинистих потоків 10-60 м. З'явився він у 1977 р. внаслідок землетрусу в Румунії й нараховує нині 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, інколи нафту або її диференціали. Віддалені землетруси іноді приводять до появи тріщин в землі завширшки 0,5-3 см, які закриваються через 3-5 діб.

39. Однією з найбільших повеней у Карпатському регіоні була повінь 1947-48 рр. Наприкінці грудня 1947 р. в горах накопичився сніговий покрив заввишки 30-50 см, різко потепліло, випали зливи. В результаті на Тисі, Тереблі, Тересві та інших ріках регіону відбулися катастрофічні повені, були затоплені Хуст, селище Вилок та багато інших, на великих площах знищені озимі посіви.

40. Найбільша повінь, викликана дощами і зливами, сталася 30-31 серпня 1927 р. в Карпатах. Очевидці розповідали, що зливи йшли одна за одною й супроводжувалися грозою, а в епіцентрі дощового фронту випало 315 мм опадів. Підйом рівня води у річках Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця Солотвинська та інших був катастрофічно великим, пік настав вже через 3-4 год. Було затоплено багато населених пунктів у долинах рік (Самбір, Миколаїв, Стрий), бурхливі потоки знесли сіно і зібраний врожай.

41. Найтрагічніша повінь нашого часу. В грудні 1992 р. на Закарпатті, на р. Уж сталася повінь, якої не пам'ятають старожили. Високі гори, круті схили гірських річок, часті інтенсивні дощі, різке потепління, форсоване танення першого снігу, безжалісна вирубка лісів - от фактори, що стали причиною несподіваного грізного водоспаду, який спричинив збитки 5 млн. крб. за тогочасними цінами. А найсумніше, що загинуло 17 чоловік, 200 закарпатських сімей позбулися даху над головою, 4 тис. будинків підлягали ремонту, було затоплено 30 тис. га орних земель. Примітка упорядника: Книжка видана у 1997 р., тому тут не враховані жахливі повені 1998 р. (500 млн. грн збитків та 17 життів) та 2001 рр. (10 млн. грн. збитків, максимальний рівень води в ріці сягнув 13 м).

42. Карпати природньо є найбільш селенебезпечним районом - 271 селевий осередок в басейнах Тиси, Дністра і Пруту, а також...

43. ... найбільш лавинонебезпечним. Тут зареєстровано близько 1 тис. лавинних осередків. Снігові маси долають від кількох десятків метрів до 2-3 км зі швидкістю від 1-10 до 80-100 м/с. Об'єми снігу в лавинах в окремих районах становляит від кількох десятків і сотень м3 до 1 млн. і мають величезну руйнівну силу. За даними лавинолога В.Ф. Гриценка найчастіше лавини трапляються в березні (зафіксовано 254) та лютому (104), а найменше в листопаді (5).

44. Найбільші карпатські лавини із зафіксованих за останнє століття зійшли в 1968 р. на Свидовці з г. Стіг - 300 тис. м3. У 1988 р. на Боржаві об'єм снігу кількох лавин перевищив 500 тис. м3, а двох - 800 тис. м3. Одна з них знищила ліс площею 16 га. Відстань пробігу лавин сягала 3,5 км.

45. Найщедрішою на град в котрий раз відзначилась полонина Пожижевська - 13 градових днів на рік.

46. Найбільш грозове місце України - Селятин на Буковині. 45 днів року - грозові. Великий Березний - 43, Рахів - 41 день на рік. Селятин також відомий найтривалішою грозою. В 1948 р. вона почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, тобто тривала 37 год (!).

47. Рекорд швидкості росту серед рослин належить навіть не бамбуку, а представнику грибів - веселці смердючій, яка зустрічається в карпатських лісах. За 1 хв шапка піднімається на 5 мм - вона росте просто на очах і вдвічі швидше за бамбук.

48. Найплодовитішим грибом по кількості насіння є порхавка гігантська (дощовик), яка містить до 7·1012 спор (сім трильйонів).

49. Найдавніше дерево в карпатських лісах - ялина (смерека). Її походження пов'язане з крейдяним періодом мезозойської ери. І вже на світанку виникнення людства вона використовувалась як рослина-цілитель через свої фітонцидно-бактерицидні властивості. В Україні відомо два дикорослих види ялин - звичайна та гірська.

50. Найдовговічніше дерево в Україні - тис ягідний. Вік цього релікта може досягати 4 тис. років. У минулому він був поширений по всій лісовій зоні Європи, але повсюдно знищений через дуже цінну деревину -недарма його називають "королівським" або "негній-деревом". Найбільший осередок тису - Княждвірський резерват в околицях Коломиї Івано-Франківської області площею 206 га. До рекордсменів-довгожителів належить також кедр європейський - до 3 тис. років.

51. Найвисокогірніше дерево - сосна гірська, її виявлено на схилі гори Піп Іван Чорногорський на висоті 2010 м над р.м. Вона невибаглива, має широку екологічну амплітуду, може рости на кам'янистих сухих скелях і розсипищах з нерозвиненим шаром ґрунту. Дерево має вигляд криволісся висотою 2-4 м або дрібних карликових екземлярів заввишки 20-30 см.

52. Рекордсменом за висотою можна вважати модрину європейську в Рахові. Коли її зрубали у віці 140 років, вона мала висоту 54 метри.

53. Найменше дерево з тих, що ростуть в Україні - верба туполиста. Висота її становить 12-15 см, зустрічається на вологих вапнякових скелях в альпійському поясі Карпат, зокрема на г. Близниця.